Профтехосвіта… Є щось особливе

У слові цім високім і крилатім…

Воно, як сон, бентежливо - щасливе,

І як земля, невичерпно - багате.

Це дивне слово - юнь дзвінкоголоса,

Тріумф, майстерність, велич знань і вмінь,

Це сталь і космос, росяні покоси,

Робоча зміна, юність поколінь.

Коли оглянемось задумливо на дату -

То плечі, ніби, вічність розправля…

Ой, як багато нас було, багато…

Ми - то історія і зблизька і здаля.

Ще та епоха, відгуком тридцятих,

У сорокові йшла за кроком крок,

А їх чекали молодих, завзятих,

Станки і домни і шкільний урок.

Робфаки, ФЗО - це юнь держави,

Це той резерв, де гартувалась сталь,

Це ми - це ви, це молодість яскрава,

Де думка лине у безмежну даль.

… Не всі долинули, не всі змогли летіти…

Ріллю фашистський чобіт затоптав.

Станки жінкам залишивши і дітям,

Бронею, каменем, стіною кожен став.

Їх полягло багато кучерявих,

Розумних, чесних - відійшли в віки,

Не докохали в барвах золотавих,

Не народились їхні діточки…

Ті, хто лишивсь - життя відбудували,

Наснага знань вас вдумливо вела,

В юнацькі роки мужніми ставали

І гартували юнії крила.

Так підіймались велетні - заводи,

Лилася сталь, вугілля - на гора!

За роком рік  - загін новий приходив -

За братом - брат, а поруч і сестра.

Де юнь крилата - поруч скроні сиві -

Це плин років гартує майбуття,

Веде все далі, в обрії щасливі

Нас, молодих, стежинами життя.

Свою майстерність без вагань віддати

Послала доля юність гартувать,

І ви ішли ростити і навчати,

І юні долі у горні кувать.

Ви вчили жити, не бажали слави,

Душі крилатої шматочок чималий

Серцям дитячим щирим і ласкавим

Ви, не вагаючись, до крихти віддали.

Це ви, вельмишановне товариство,

З очима юних хлопців і дівчат

Майстерно відгранованим намистом

Вписали чітко - нам вже сімдесят!

                                    Терещенко Л.М.